Баштанська міська рада

Привітали з 95-річним ювілеєм Марію Никифорівну Сіпович

Сьогодні, 15 травня, секретар міської ради Людмила Луценко та голови районної та міської ветеранських організацій Л.В. Андреєва і Г.С. Зюзько завітали до оселі славної жінки Марії Никифорівни Сіпович, щоб привітати ювілярку з визначною подією. Гості вручили іменинниці Подяку за багаторічну сумлінну працю, вагомий внесок в соціально-економічний розвиток міста та району, активну життєву позицію та з нагоди відзначення 95-річного ювілею, квіти та подарунки.

Народилася Марійка 1923 року в чималій родині Кравчуків. Перед війною разом з подружками вирішила влаштуватися на трикотажну фабрику. Квартирант, котрий працював у паспортному столі, дописав їй роки і виписав паспорт. Але дівчат на фабрику не взяли, тому вони повернулися додому і Марійка продовжила навчання в школі. Радість від закінчення навчання зіпсувала страшна звістка про початок війни. Всі плани і мрії довелося відкласти на 5 довгих років.

Майже з перших днів війни потрапила молода дівчина на фронт. Її зарахували в 1-й Український фронт 415 зенітно-артилерійську бригаду 1-ї дивізії 1-ї батареї. Вона була одночасно і зенітницею, і військовим спостерігачем, надавала інформацію про кількість ворожих літаків та калібр снарядів, що їх мали знищити.

Довелося Марійці освоювати досить складну техніку і, насамперед, визначати силуети ворожих літаків усіх марок з тим, щоб якомога швидше й точно визначати ціль. Адже тільки після розрахунків батарея відкривала вогонь.

Війна не робила поблажок нікому, жінки несли службу нарівні з чоловіками. Маленька, тендітна Марійка перенесла всі тяготи війни на своїх плечах. Бо головне для неї було звільнити рідну землю від ненависного ворога.

Пам’ять Марії Никифорівни береже чимало епізодів. Якось у лісі під Бреслау (Польща) вона під час несення варти натрапила на цілий состав з полоненими. Німці, тікаючи, залишили їх помирати. З вагонів чувся стогін, плач. Коли наші солдати відбили запори й відчинили двері, на них почали падати напівживі в’язні. Вони цілували своїм рятівникам ноги, дякували за визволення. Коли дізналися, що їхньою рятівницею була Марійка, взяли в командира її домашню адресу і ще довго писали їй листи-подяки.

Перемогу Марія Кравчук зустріла в Берліні. Яка то була невимовна радість і всенародний тріумф! А ще дівчина відчувала велику гордість за свій народ, який розбив ненависного ворога, котрий тримав у страху майже всю Європу.

Після взяття Берліна, полк, де служила Марія, розділили: одна частина поїхала до Польщі, друга – на Далекий Схід. Тож додому юна фронтовичка повернулася лише влітку 1946 року.

У цьому ж році вийшла заміж за Анатолія Сіповича, з яким прожили у парі 59 років. Разом виростили чотирьох гарних дітей: двох синів – Володимира і Віталія – та двох доньок – Валентину і Тамару, з котрою проживає сьогодні. Радують бабусю Марійку внуки і правнуки, які з любов’ю і шаною ставляться до берегині свого роду.

У мирному житті Марія Никифорівна теж не сиділа без діла. Спочатку працювала паспортистом, потім перейшла в райспоживспілку, звідки й пішла на заслужений відпочинок.

Марія Никифорівна Сіпович нагороджена орденами «Великої

Вітчизняної війни», «За мужність», медалями «За відвагу», «За Перемогу над Німеччиною» та багатьма ювілейними медалями.

І сьогодні, дивлячись на Марію Никифорівну – не по роках жваву, енергійну жінку, загартовану війною, хочеться побажати їй і всім живим фронтовикам міцного здоров’я на довгі роки, шани і поваги від оточуючих, добра і благополуччя. І запевнити, що їхній подвиг вічно житиме в серцях мільйонів людей, врятованих від рабства і смерті.

Многії Вам літа, добробуту та злагоди!

Залишити відповідь